Гіки та гуру лайфхакінгу
Сьогодні хакерами найчастіше називають "комп'ютерних зломщиків", тобто людей, які навмисно використовують уразливості в системі комп'ютерної безпеки з метою незаконного збагачення. Однак якщо ви знайомі з історією питання, ви знаєте, що слово "хакер" має й інше значення. Дійсно, хакери, як правило, мають відношення до техніки. І подібно до моделістів з Массачусетського технологічного інституту (MIT), про яких ми розповідали раніше, вони люблять розбиратися в системах. Але для більшості хакерів слово "хак" означає нове рішення або спосіб щось виправити, особливо якщо цим рішенням або способом можна поділитися з іншими людьми. Таким чином, під словом "хак" розуміють "рецепт", який дає змогу раціонально розв'язати конкретне завдання, причому зробити це краще, ніж раніше.

Історично людям властиво давати один одному поради - згадайте хоча б колонку "Підказки від Елоїзи" (Hints from Heloise) в газеті "Вашингтон пост". Проте термін лайфхакер виник нещодавно - лише 2004 року. Він увійшов у вжиток завдяки невеликій групі авторів, які пишуть про техніку. У лютому того ж року Денні О'Браєн запропонував провести спеціальне засідання, присвячене "лайфхакінгу", у рамках "Конференції з нових технологій", що проводиться американською видавничою компанією "О'Райлі" в Сан-Дієго, Каліфорнія. О'Браєн, письменник і пропагандист цифрових технологій, заявив, що "альфа-гіки" демонструють надзвичайно високу продуктивність. У слова "гік" кілька значень, і О'Браєн мав на увазі людей, буквально схиблених на комп'ютерах. На його думку, мало сенс вивідати "у комп'ютерників з найвищим ККД їхні секрети організації робочого столу, поштової програми і розподілу часу" [6]. Ця ідея привернула велику увагу. Протягом року Мерлін Манн запустив блог "43 папки", назвавши його за способом організації завдань за допомогою папок. Джина Трапані створила зручний і корисний ресурс Lifehacker - блог про те, як зробити повсякденне життя легшим, що не втратив своєї популярності донині. Тім Ферріс написав книжку "Як працювати по 4 години на тиждень і при цьому не стирчати в офісі "від дзвінка до дзвінка", жити де завгодно і багатіти" (The 4-Hour Workweek: Escape 9-5, Live Anywhere, and Join the New Rich). Він почав продавати книгу через блогерів, і дуже скоро вона стала бестселером. Хоча в лексиконі Ферріса немає терміна "лайфхак" (себе він називає людиною, яка експериментує з дизайном способу життя), його книжки та подкасти роблять його найвідомішим практикуючим лайфхакером.

"Дизайн (конструювання) способу життя" - це ще одна назва того самого раціонального та нестандартного підходу до життя. Цей термін використовують, щоб охопити ширшу аудиторію, а не лише тих, хто вважає себе хакерами. У різних сферах використовуються різні терміни. Мінімалісти відмовляються від надмірностей і прагнуть жити простіше, і для досягнення своїх цілей вони часто звертаються до технологій. Майстри пікапа використовують системні методики та поведінкові прийоми, щоб реалізувати свої сексуальні потреби [7]. Люди, які люблять вимірювати у своєму житті все, що піддається вимірюванню, наприклад, пройдені кроки або з'їдену їжу, об'єдналися в рух Quantified Self. Я вважаю логічним віднести всі подібні напрямки до лайфхакерства, бо їх об'єднує ентузіазм, з яким люди шукають способи покращити своє життя за допомогою системного підходу. Тому до категорії лайфхаків я відношу і різні дрібні поради, наприклад, як почистити цибулю без сліз, і більш важливі речі, наприклад, як навчитися відчувати задоволеність життям.

У 2002 році було опубліковано книгу Річарда Флориди "Креативний клас. Люди, які створюють майбутнє" (The Rise of the Creative Class). Невипадково термін "лайфхакерство" почали вживати через кілька років після виходу цієї книжки. Автор, зокрема, ставив питання: чому одні райони США процвітають більше, ніж інші? Річард Флорида стверджує, що успіх приносять мегаполіси, які можна охарактеризувати словами "технології", "таланти" і "терпимість" ("Три T"). Економічне зростання забезпечується людьми, які створюють "нові ідеї, нові технології та творчий контент", зокрема художниками, інженерами, письменниками, дизайнерами, викладачами та працівниками сфери розваг, і саме їх автор називає "креативним класом". Вони становлять близько 30 % американської робочої сили, "беруть участь у комплексному розв'язанні проблем, що вимагає великої кількості незалежних суджень" [8]. Представники креативного класу за можливості обирають гнучкий графік роботи, навіть якщо це передбачає, що працювати потрібно не тільки в будні з 9 до 17. Їх менше хвилюють питання дрес-коду та інших формальностей. Вони ототожнюють себе насамперед зі своєю професією, а не з конкретним роботодавцем. Що особливо важливо, якщо говорити про лайфхакерство як стиль життя, вони вважають, що краще переробляти, ніж рахувати хвилини до кінця робочого дня.
 Буває, що такі люди скаржаться, що їм бракує часу, але від них навряд чи почуєш, що в них забагато роботи. Лайфхакери складають ядро креативного класу.

Багато людей, які вважають себе лайфхакерами, у чомусь відповідають певному стереотипу, але, звісно, є й індивідуальні відмінності. Я спостерігав, онлайн і особисто, за життям ентузіастів цього підходу. Люди можуть зараховувати себе до одного й того самого напряму лайфхакерства, але відрізнятися один від одного: наприклад, не всі біохакери обчислюватимуть, скільки калорій вони споживають. Проте всіх їх об'єднує щось спільне. Навіть ті, хто називають себе "людиною, що експериментує зі своїм життям" або "дизайнером стилю життя", поділяють ідеали лайфхакерів. Незалежно від великих і маленьких відмінностей і якихось особливостей усі вони схильні до раціонального мислення, люблять системи та експерименти.

Одна з відмінностей між лайфхакерами, яку можна проілюструвати, - це поділ їх на гіків і гуру. Ця відмінність виникла, бо ті, хто критикує лайфхакерів, зосереджують свою увагу на видатних особистостях, особливо на Тімі Феррісі. При цьому, яку б важливу роль не відігравав Ферріс для просування раціонального і нестандартного підходу до життя, він не типовий лайфхакер. Він - гуру, той, хто продає поради щодо способу життя, як постачальник товарів або послуг у торгівлі. Можливо, таке визначення буде сприйнято як невтішне, але я аж ніяк не хочу когось образити. З прагматичного погляду гуру більш зосереджений на якомусь конкретному завданні, ніж автор посібника із саморозвитку, лайф-коуч або дизайнер способу життя. Строго кажучи, гуру - це людина, яка пропонує пораду, і люди, яким потрібна порада, шукатимуть саме гуру. Нещодавно вийшов документальний фільм "Я не твій гуру" [9] (I Am Not Your Guru), присвячений автору книжки із саморозвитку Тоні Роббінсу. Попри назву фільму, Тоні Роббінс, як і Тім Ферріс, є гуру. Професія цих людей - давати поради. Тоді постає питання: на чому ґрунтуються їхні поради, наскільки вони дієві та чи варті тих грошей, які були на них витрачені?

Зовсім інша категорія - це гіки. Як ми вже говорили, слово багатозначне, насамперед використовують, щоб описати фаната якоїсь справи або людину, яка відрізняється від інших. Таким чином, гіки - це ентузіасти, які прагнуть компенсувати власні слабкості та покращити якість свого життя. Наприклад, на сторінках моєї книжки ви познайомитеся з лайфхакеркою, яка поділилася своїм шаблоном електронної таблиці знайомств, розраховуючи, що комусь, можливо з індивідуальними змінами, цей шаблон допоможе віднайти своє щастя. Гіки часто діляться своїми хитрощами та експериментами, бо така поведінка в принципі властива ентузіастам. Водночас далеко не всі хочуть і можуть стати професійними письменниками та коучами, які викладають спосіб життя.

Гуру заслуговують на окреме дослідження. Гуру працюють на публіку, причому розраховуючи, що люди дотримуватимуться запропонованого ними плану дій - курсу, що ґрунтується на бездоказових припущеннях і фінансовій вигоді [10]. Бувають гіки, які опиняються в центрі уваги, і бувають гуру, які дійсно заслуговують на увагу. Хай там як, ми пропонуємо розглядати лайфхакінг як субкультуру, що об'єднує людей, які діляться порадами та інструментами для поліпшення життя.